?

Log in

Previous Entry | Next Entry

РІЧКА?

Живопис. Батьківський кабінет, заглиблення в емоційний стан через його побут, усвідоблення особистості у дрібницях, робоче крісло - все що є на відстані руки, жахи і помисли, необхідність, мистецтво....
На полотні маслом змальована річка, степове довкілля опрацоване руками охайно, з уважністю до дрібниць, але без напрацьованої за довге життя майстерності, якої мій дід мати не міг попри тяжкі обставини. Погляд на природу, наче з околиць селища, людини, що звикла до грубого натуралізму, але споглядає себе і світ в собі.

Картина, наче складна структура образів перенесених зі свідомості. А де та свідомість? Вона вже давно не існує. Хіба що як абстрактне враження на полотні - фото внутрішнього я, миттєве фото. Ми споглядаємо частину свідомості, яка вже не існує, окрім як в дрібницях, таких ось частках, але й наче, ніколи й не існувала. А ми? Питання про себе: ми змінюємось в часі, тобто частково припиняємо існувати, і помираємо, коли спиняємося, коли зникає жага до наповнення новим змістом уявної порожнечі. Уявлення порожнечі - це створення простору для тимчасових речей, поєднанням яких і є наша свідомість. Озирнись навколо - побачиш тільки зміни.

Ми прагнемо до виразу цього поєднання у будь-яких діях, і сум щодо смерті є сумом щодо неостаточності нашого самовираження, виникаючої внаслідок руху вперед.
Ми невільники поля складеного з наших кроків, хоча кожен крок сам по собі не існує. Існує тільки земля, яку неможливо побачити під крокуючим натовпом, але можна пізнати її як форму дивлячись на те, якими хвилями вона відібражається над натовпом, на поверхні з його плечей та голов. Вони посуті Земля. Якщо відволікає колір, дивись не на колір.

Складена структура на полотні - зелена річка в полі, згадка про дідуся - і ось що маємо: свідомість його, як та річка, наче існує сама в собі, а по суті є збігом обставин. Річку створюють береги, зайва волога, що збігає з полів, просичується джерелами, сходить дощами. Тверда порода залишається, інша виноситься, створюючи мілину: дерева, птахи, вогкі квітки, рясна осика - річки не існує завжди. Не втримати разом те, що змінюється і тому воно існує лише одну уявну мить, коли виникає Щось. Це річка, і свідомість, і життя, і розум, і людина. Миттєве фото.

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Знову бути. Тисячі фото накладаються одне на одне, цей рух=муві, кіно з одного кадру лише, але і він - не існує поза скарбницею минулого часу. То є важка текучість, або легка змінюваність, коли ти усвідомлюєш, що немає, не може бути точки зору з-якої-все-це усвідомлюється; коли усвідомлюється ЩОСЬ, на це звертається увага, яка завжди має напрям. А легкість не може собі дозволити таке утримання, вона нестримно тече. Анічча, аніччя...